Хотіла б я піснею стати

2016-02-25

В центральній районній бібліотеці 25 лютого 2016р. відбувся літературно-музичний вечір, присвячений 145-ти річчю від дня народження Лесі Українки

«Хотіла б я піснею стати»

Ці слова належать відомій поетесі – Лесі Українки.
Історія її життя могла б стати основою для величної драми. В українську літературу Леся Українка увійшла насамперед як поетеса мужності і боротьби.

Леся Українка народилася на Волині, у м. Новоград-Волинську (Звяглі), 24 лютого 1872 року в сім’ї повітового службовця-юриста, мати — славна наша письменниця й діячка, Олена Пчілка.
Дитячі роки майбутньої поетеси про¬ходили серед розкішної волинської природи, в постійному спілкуванні з простим трудовим народом — волинськими селянами і їх дітьми.

До школи дівчина не ходила зовсім: українських шкіл в Російській імперії не допускалося, а до московської не хотіла віддавати дітей мати, тож вчила сама Ларису і старшого брата Михайла, пізніше українського письменника. Далі вчили приватні учителі. На 13-му році життя дівчина захворіла на туберкульоз кісток. За вказівками лікарів починаються мандрівки то в Крим, то в Італію, то в Єгипет для поправки здоров'я. Живучи на чужині, Лариса Косач віддувала тугу за рідним краєм.
Мати вселила у душу дівчини беззастережну любов до рідного краю, до волі і правди у світі. І Лариса, прийнявши ім'я Лесі Українки, виступає борцем за гідність людини, за її духовну незалежність впродовж усього свого недовгого життя.

Писати починає дуже рано, на 14-му році. Однак слабість підточує її фізичні сили. Ті часи зневіри і слабості Леся ховає від стороннього ока.
Важливою обставиною, що сприяла вироб¬ленню літературних смаків і уподобань майбут¬ньої поетеси, було те, що сім'я Лесі Українки жила літературними інтересами, була у дружніх зв'язках з тогочасними українськими письменни¬ками й культурними діячами М. Старицьким, М. Лисенком, І. Франком, М. Коцюбинським та іншими. Мати Лесі Українки всіляко підтриму¬вала літературні починання дочки. Вже в юнацькі роки поетеса знайомиться з літературними тво¬рами Шевченка, Марка Вовчка, Пушкіна, Некрасова, Тургенєва, Чернишевського та інших письменників.
Батько поетеси також мав на неї великий-вплив. Він був людиною широкої освіти, демократичних настроїв.
Розвиткові волелюбних, демократичних на¬строїв Лесі Українки сприяло й те, що в сім'ї Косачів живі були революційні традиції. Був засуджений і засланий до Сибіру за участь у повстанні декабристів дядько поетеси по матері Яків Драгоманов.
Вже в юності поетеса читає селянам гнівні вірші Тараса Шевченка, розбуджуючи в їх сер¬цях незгасний вогонь протесту проти гніту, сва¬волі, сіючи думки про визволення.
З одинадцятирічного віку поетеса бореться з страшною, невідступною хворобою — туберку¬льозом. Спочатку туберкульоз вразив ліву руку, потім ліву ногу, з 1901 р. перейшов на легені, потім на нирки. Кільканадцять операцій, вічні по¬дорожі в теплі краї і лікування — таке було не¬легке життя поетеси, починаючи з дитинства. Але це не зламало творчого покликання пись¬менниці. Людина сильної волі, сповнена невгаси¬мої любові до трудового народу, Леся Українка віддає всі свої сили служінню йому.

У дев'ять років Леся Українка пише свій перший вірш «Надія», а з 1884 року починає систематично друкуватись у львівському журна¬лі «Зоря», збірниках (жіночий альманах «Пер¬ший вінок», 1887 р. тощо).
В 1893 р. вийшла збірка поезій Лесі Україн¬ки «На крилах пісень». Мужній, бадьорий тон, пристрасність і схвильованість цих поезій пер¬ший відмітив великий український письменник Іван Франко.
Тісний зв'язок з соціал-демократичним рухом не міг не позначитись плідно на ідейному на¬прямі творчості поетеси. В 1899 р. виходить дру¬га збірка поезій Лесі Українки «Думи і мрії», а в 1902 році — третя збірка «Відгуки». Біль¬шість поезій цих збірок пройняті полум’яною ненавистю до експлуататорського ладу, вірою в перемогу кращого соціального устрою.
На протязі 1903—1905 і 1908—1913 років Леся Українка подовгу живе в Криму, в Грузії. В Грузії (Тбілісі), а також в Петербурзі і Києві поетеса була свідком революційних подій 1905—1907 років. Піднесення революційного руху в 1905 році викликає у поетеси приплив творчих сил, вона пише нові вірші — ліричний цикл «Пісні про волю», фантастичну Драму «Осіння казка», драматичну поему «В катаком¬бах» та інші.
Останні роки життя Лесі Українки, незважа¬ючи на дуже важкий стан здоров'я (особливо з 1907 року), були роками напруженої літератур¬ної праці, коли поетеса створила такі невмирущі художні полотна, як «Камінний господар», «Лі¬сова пісня», «Оргія», докінчила ряд розпочатих раніше творів. У ці ж роки поетеса багато відда¬ла енергії збиранню та записуванню фольклору.
Під пером Лесі Українки оживають всякі душевні страждання, її поеми-драми «Вавілонський полон», «В дому роботи, в країні неволі» можна віднести до кожного поневоленого народу. До того ж типу належить віднести драми-поеми Лесі Українки, як «Руфін і Прісцілла», «В катакомбах», «Йоганна», «Одержима», «Кассандра», «Камінний господар», «Лісова пісня», «У пущі», «Магомет і Аїша», «На полі крові», «На руїнах» та інші.
«Лісова пісня» Лесі Українки посідає виняткове місце не лише у творчості поетеси, а взагалі в усій українській літературі початку XX століття.
Це драма-феєрія про невмирущість духовної краси людини.
Звернувшись у своєму творі до вічного, невичерпного дже¬рела — фольклору рідного краю, вона сягнула справжніх вершин дра¬матичного мистецтва.
У 1911 році на Кавказі за кілька днів Леся Українка написала «Лісо¬ву пісню». Була тяжко хвора, температура сягала 38, але жага творчої праці не давала спокою.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буден¬щина зіткнулись у цій драмі-казці, яка розказує про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збережен¬ня гармонії між людиною і природою. «Не ріж! Не убивай! Се кров її, не пий же крові з сестроньки моєї»— застерігає дух лісу — Мавка — людину, яка посягає на первозданність при¬роди.
Ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення.
«Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть.
Треба сказати, що «Лісова пісня» - твір автобіографічний в найвищому розумінні цього слова: в ньому відбилося духовне життя Лесі Українки.
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року на Кавказі, у віці ледве 40 літ. Похована в Києві.

/Files/images/patrotichne_vihovannya/12764586_232415703770226_3544164954304642642_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12771737_232418660436597_1357293247707514547_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12772095_232415397103590_5620029448170828684_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12778823_232419040436559_4831611527009783805_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12783656_232415450436918_5922885377971655282_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12772054_232417980436665_5495953139645577549_o.jpg/Files/images/patrotichne_vihovannya/12779060_232415827103547_6565641817871755133_o.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 183

Коментарi